Про самопочування.

Самопочуття – категорія суб’єктивна. Але на неї впливає багато об’єктивних факторів. Спектр цих факторів теж широкий: від космічних до мікроскопічних. Почну з масштабних речей.

Вісь обертання нашої планети має нахил 26,5 градуси до площини обертання. При добовому обертанні Землі, наприклад кияни, які разом з містом знаходяться на 51-ій паралелі  північної півкулі, здійснюють коло з радіусом близько 4000 км і довжиною 25000 км  щодоби. Від такої круговерті  маємо день і ніч. А ось центр цього кола на протязі року зміщується від Сонця усього-на всього на 2000 км. Така незначна в космічних масштабах  відстань, а  які вразливі зміни це викликає? Зимовий мороз до -25 градусів і літня спека до +35 градусів. Молодь це помічає, як і старші люди.  Але з віком люди починають відчувати депресивний стан  з настанням осінньої негоди. Можна сказати , що це психологічний фактор. Так- він існує, але виникає він саме через нахил осі обертання Землі. На сезонні зміни накладається фактор зміни якості продуктів харчування. Взимку ми використовуємо запаси фруктів,  овочів,  зерна, кормів для худоби, які з часом втрачають свої властивості. Найбільше це відчувається у втраті продуктaми вітамінів. Тож зима викликає великі проблеми для організму. З одного боку- високі енерговитрати через низькі температури, з іншого боку- погіршення якості харчових продуктів. Ось вам і наслідки у вигляді інфекційних епідемій грипу і ОРВІ. Щоправда останнім часом стало можливим харчуватися свіжими продуктами і взимку, але для цього потрібно мати гроші і розуміння проблеми.

Іншим потужним космічним фактором у нашому житті являється Місяць, який обертається навколо Землі приблизно за 30 діб. Найбільший вплив цей супутник здійснює на людський організм у двох крайніх точках – коли він знаходиться між Землею і Сонцем і коли Земля знаходиться між Сонцем і Місяцем. Ця фаза називається повним місяцем. Років 20 назад я почув в якійсь телепередачі доповідь «дослідника з народу», який стверджував, що його співставлення  дати великих техногенних катастроф з місячними фазами показало, що 80% цих катастроф відбулася з 16 по 19 день місячного календаря. Іншими словами -більшість катастроф відбулася на протязі 5 днів починаючи з повного місяця. Ніяк не зберуся перевірити цей факт, але можу сказати, що останні два невдалі пуски російських космічних ракет підтвердили цей факт. Про себе можу сказати наступне. Дійсно знаю, що хірурги не оперують пацієнтів, які їм не байдужі , під час повного місяця.   З часу, коли мені стало відомо, що в цей період організм людини дуже вразливий, я почав слідкувати за своїм станом – не переохолоджуватись, не випивати і таке інше. Можливо це мені допомагає, а можливо просто плацебо. Але цікаво те, що саме в цей час виникають якісь непередбачені ситуації в моєму житті. Можу також сказати, що за декілька днів до повного місяця відчуваю при

лив енергії і хороше самопочуття. Слідкуйте і ви, шановні, за собою в цей період і можливо це допоможе вам уберегтися від якоїсь напасті. Багато зусиль не потрібно. Треба тільки слідкувати за місячним календарем – занести в свій власний календар  дати повного місяця у поточному році.

Наступний фактор являється об’єктивно-суб’єктивним. Справа у тому, що у кожної людини існує три внутрішніх цикли, початок яких визначаються датою вашого народження. Цикли пов’язані з фізичним, емоційним і інтелектуальним станами організму людини. Кожний з цих станів має свій цикл зміни від максимального підйому до максимального спаду. Період фізичного циклу становить 23 доби, емоційного – 28 діб, інтелектуального – 33 доби.  Можна від цього відмахнутися, мовляв чергова дурниця «розумників». Але кожен з вас може пригадати випадки із власного життя, коли, як кажуть, усе з рук валилося. Існує незаперечний факт, що до цього треба ставитися серйозно. В 60-ті роки минулого століття в Японії муніципальні служби почали застосовувати ці знання на практиці. Для водіїв громадського транспорту склали особисті календарі зміни фізичного, емоційного і  інтелектуального станів і в ті дні, коли у водія два з трьох станів знаходяться на найнижчому рівні, його не випускають на маршрут. Кількість аварій зменшилася вдвічі.

Дізнатися про власні цикли змін фізичного, емоційного і інтелектуального стану можна на будь-якому сайті, де пропонують ввести лише дату народження і видають три кольорові синусоїди. Отримані результати дають змогу визначити дати, коли дві з трьох синусоїд знаходяться в мінімумі і занести ці дати, як несприятливі дні,  в свій власний календар і слідкувати за своїм станом. В несприятливі   дні не займатися відповідальними і важкими справами. Це допоможе зберігати фізичний стан організму і уникати емоційних стресів, що загалом і поліпшує самопочуття.

Крім згаданих довготривалих циклів в організмі людини відбуваються добові цикли. Знання про них  прийшли зі Східної медицини. Вони настільки важливі, що на  їх основі побудована система лікування. Західна медицина, яка лікує симптоми (називається традиційна), а не першопричину хвороби, як це прийнято в Східній медицині, до недавніх часів повністю ігнорувала добові біоритми людського організму. (Як можна себе називати традиційною медициною, якщо тобі тільки трохи більше 300 років, а «нетрадиційній» – понад 3000 років.) УВАГА!   Важливо для тих, хто лікується. Обов’язково ознайомтеся з добовими змінами активності внутрішніх органів. Це допоможе вам ефективніше застосовувати ліки, які вам виписав лікар.

Для тих, хто має недостатній імунітет (а він зараз знижений в усіх мешканців мегаполісів і жителів чорнобильської зони) корисно знати, що період доби з 21 години до 23 години називається період «трьох обігрівачів» або «трьох енергій». Людина, яка спить в цей час підвищує свій імунітет. Також прийом ліків в цей період доби підвищує їх дію на організм.

Тепер про мікроскопічні об’єкти, що впливають на  наше самопочуття. Звичайно це мікроорганізми. Вони по відношенню до людини поділяються на доброякісні і злоякісні. Без перших ми не можемо існувати –  не відбувається процес травлення в кишківнику, інші намагаються нами харчуватися і можуть позбавити життя. Парадокс сучасного лікування полягає втому, що поява нових ліків стимулює розвиток злоякісних і пригнічує існування доброякісних.

Вихід з ситуації прихований у рослинному світі нашої природи. Сучасна медицина, яка базується на людській ліні ( прийшов до лікаря, отримав рецепт – заплатив гроші, купив таблетку –  заплатив гроші, проковтнув  і все готово) понівечила майже всю інформацію про лікування природними засобами. Скажімо, ви страждаєте запорами. Причина –  розлад в бактеріальному середовищі в товстій кишці. Але без хорошого спеціаліста і лабораторних досліджень в доступній для нас медицині проблему не вирішити. Натомість вам пропонують безліч засобів з екрану телевізора. І ніхто вам не скаже, що цвіт терену або дикої сливи це ваші ліки від запору. А про те що проблему можна вирішати за допомогою простої води, взагалі мало хто знає. Потрібно перед сном і вранці на тщесерце випивати склянку кип’яченої гарячої води (температура чаю, який ви в змозі пити). Через два тижні ви будете сідати на горщик за розкладом з точністю ±10 хв. Перевірено моєю дружиною і мною, щоправда я на запори не скаржився. Але хіба це можливо кожного вечора і кожного ранку готувати собі гарячу воду? Це ж просто знущання над особою. Думає більшість людей і йдуть в аптеку купувати чергову таблетку.  Сумно усвідомлювати, але більшість людей (приблизно 80% ) проживши життя не усвідомлюють, що без власних зусиль не можливо отримати коштовної речі. В даному випадку хороше самопочуття. І таких прикладів можна навести безліч.

Незважаючи на те, що в тілі людини «хазяйнує» душа, існує незаперечний зворотній зв’язок. Стан нашого тіла впливає на нас – носія свідомості. Існує народна формула: в здоровому тілі –  здоровий дух. Тобто дух в такому тілі не страждає від тілесних недуг. Хороше самопочуття –  необхідна умова повноцінного і щасливого життя. А воно без власних зусиль просто не можливе.  Бо під лежачий камінь вода не тече.

Про людей.

Усі ми дуже різні. Я маю на увазі людей. :)  Генетичні відмінності помітні неозброєним оком. Про них не буду. Нагадаю лише, що багато недоліків генетичної спадковості в тілі можна виправити власними зусиллями. І приємно в цьому плані те, що поборовши свої власні фізичні недоліки, Ви передаєте  в  наступні покоління кращу генетичну спадковість. Але хто про це задумується в тінейджерському віці. Тут  тільки батьки можуть вплинути на своїх дітей.

Ось з розумовими здібностями людей набагато складніше. Щоб їх оцінити, потрібно мати досвід і знання.  Навіщо це потрібно робіти? Дуже просто. Людина – тварина соціальна. Нам потрібно спілкування. Ми заводимо безліч соціальних зв’язків за своє життя. Неправильний вибір партнерів у будь-якій справі призводить до розчарування і болісних переживань. Хоча це теж досвід, який теж піде в залік. Але спілкування з розумнішими і досвідченішими за тебе людьми прискорює твій розвиток, якщо, звичайно, у тебе  існує така ціль. Отже краще розуміння людей, з якими кожен з нас стикається у своєму житті, дає можливість швидше реалізовувати свої власні плани, тобто більше встигнути отримати досвіду і емоційних переживань. Саме це і є метою в поточному житті. Кінцева мета, нагадаю,  досягти уміння любити «по справжньому». Для багатьох таким прикладом може буті Ісус Христос. Для інших –  любов Творця до своїх творінь.  Але я знову про розумові здібності людей. Хтось вважає, що тут все обумовлює генетична спадковість. Інші вважають, що все обумовлює виховання і середовище, і якому дитина зростала. А дехто стверджує, що багато залежить від рівня розвитку душі, яка перебуває в тілі людини.  Я думаю, що всі три фактори мають значення, але головними являються два останніх. Р. Монро стверджує, що для кожної душі, яка збирається пройти черговий цикл навчання, тобто прожити чергове життя, спеціальна система підбирає варіант тіла, яке найкраще підходить для запланованого  завдання. При цьому Монро повідомляє, що душі настільки різні, що це важко усвідомити. Він наводить умовну шкалу. Якщо енергію,  яка перебуває в живих організмах, від неживої матерії до приматів, умовно  розбити  на 14 рівнів  по  ступеню розвитку,  то наступні 7 рівнів (від 15-го до 21-го) це рівні розвитку енергії, яка може перебувати в людському тілі, тобто людські душі. А в книжці Майкла  Ньютона «Путешествие Души» я знайшов ствердження , що автору відомо про наявність шести рівнів розвитку душ і йому  доводилося спілкуватися з душами п’яти  рівнів, а про душі шостого рівня розвитку, автор лише дізнався  від душ п’ятого рівня. На підставі того, що душі п’ятого рівня здатні створювати високоорганізовані живі істоти типу морських риб, Ньютон робить висновок, що душі шостого рівня розвитку в змозі повністю контролювати людське тіло, і не мають потреби в допомозі психотерапевта, який займався ретроспективним гіпнозом.  Р. Монро описав зустріч  з такою  людиною і привів діалог, який відбувся.

Років 15 тому у мене виникла дискусія з сусідом по гаражу, якого я буду звати Петровичем. Петрович на сім років старший за мене. Про нього можна сказати одним словом: Хазяїн.  З великої букви тому, що Петрович і в свої сімдесят ще  кремезний чоловік. Та й гараж у нього  найвищий в ЖСК «Десна».  Коли був молодшим, взимку, зранку, до роботи, (працював на другій зміні) міг пробігтися на лижвах з Лісового масиву до села Крахаїв, що на Десні, і прибігти назад. А це, шановні, більше ніж 100км. Я про це дізнався від іншого автолюбителя, у якого там жила мати і з яким вони удвох бігали. Той автолюбитель теж дядько нівроку. Бо якось, гріючись на морозі, біля свого гаража почав боротися з сусідом і для сміху закинув того на дах гаражів. Сусід важив кілограмів 70-75, а дах на висоті 2,5 м. Сміху було багато і надовго.

Працював  Петрович  токарем, потім  слюсарем на «поштовому ящику». Так в Совдепії називалися підприємства оборонного профілю. Щоб шпигунів заплутати.  Освіта Петровича за його словами складалась з «ремеслухи». Але кращого  прикладного філософа з науковим підходом до справи без спеціальної освіти я не зустрічав.  Так ось в  полеміці ми почали говорити про життя взагалі. І Петрович висунув тезу про те, що життя наше таке тому, що більшість людей – то є дурні. Я з ним не погодився, і заявив, що можливо «фіфті-фіфті», не більше. Петрович подумав трохи і сказав: дурнів – 80%, нормальних – 20%, а розумних – не більше 5%. Я знову не погодився, ми перейшли на щось інше. Але після цієї розмови я  почав звертати увагу на  людей. Доки незнайома людина мовчить, складається враження, що вона розумна. Це очевидно таке враження від того, що я апріорі вважаю людей розумними. Мабуть саме з цієї  причини Петро перший видав наказ своїм боярам: «Говорить не по-писаному, а устно, дабы дурь каждого видна была».     За останні 15 років в Україні відбулося багато чого і я все більше схилявся до правоти Петровича.

І ось у  Майкла Ньютона знайшов таке. Кількість душ  першого рівня розвитку у відсотках до загальної кількості – 42%. Душі другого рівня  розвитку -37%,  третій рівень складає 15%, четвертий і п’ятий рівень –  решта. Шостий рівень – одиниці. Р. Монро дав кількісну оцінку  лише душам найвищого розвитку. Він їх називає «ті що в останній раз» проходили людське життя і написав, що їх 6-7 тисяч одночасно знаходиться на Землі.

Отже ми живемо в світі, де більшість людей ( не буду називати їх дурнями, щоб не образити) є початківцями. І це тільки половина біди. Виявляється, що багато початківців дуже старі, навіть древні. Монро їх називає «повторялами».  А Ньютон написав, що зустрічав душі, яким декілька тисяч років. Уявіть собі школу, в якій 80% – це учні 1-го і 2-го класу і серед них половина другорічників– це дядьки з бородами і діди.. Мене все життя цікавило питання, звідки беруться люди, які при своїй тупості у вирішенні задач, одночасно проявляють неймовірну хитрість. Тепер стало все зрозумілим, як тільки я уявив собі клас у який прийшла дитина вперше в житті, а там його чекає «пацан», який сидить у першому класі шостий рік поспіль. Вони сідають за одну парту і починають вчитися, а вчителя в класі  не видно. І при цьому у кожного учня є свобода вибору. Щоправда  в свідомості другорічників   не залишається інформації про попередні цикли навчання, але існує пам’ять у підсвідомості. Звідти другорічники  і дістають «напрацьовані» попередніми життями готові рішення, як ошукати і обдурити не освіченого  сусіда по парті.  Це просто дивно, як ця школа може існувати?  Але ж працює. І це також може пояснити чому в цій школі закінчує своє навчання шоста цивілізаційна хвиля. Випускники залишають школу і рухаються далі, а двієчники   і другорічники  залишаються і залишаються на повторні цикли навчання. Р. Монро і М. Ньютон, в особливості, цікавилися питанням, що відбувається в особливо «запущених» випадках. Обидва отримали інформацію про те, що субстанція під назвою душа не підлягає ані переробці, ані знищенню. Існування на віки-вічні. І кинути цей процес навчання неможливо. Монро написав, що залежність така сильна, що її навіть не можна порівнювати з наркозалежністю.  Ось вам і «пекло» якщо  не бажаєш навчатися.

Зустрічав я дуже вихованих негідників і неосвічених розумних людей. Але одразу цього не було помітно. Одним людям розібратися в іншій людині дуже складно, наприклад, як мені. А інша людина це робить з легкістю і невимушено.  Корисно пам’ятати,  що не все є золото, що блищить. А з іншого боку: золото і в багні   блищить.

Кожна помилкова оцінка людини  дає позитивні рідше) або негативні емоційні переживання (частіше). Ось десять років назад я був дуже розчарований тим, що люди не зрозуміли свого щастя і втратили можливість кращого життя. Було видно кожному на помаранчевому Майдані, що влада боїться народу. Навіть оформили досягнення естетично: піснею «Разом нас багато – нас не подолати». А висновків не зробили. Майдан чи віче потрібно збирати кожні 100 днів після зміни влади і вимагати звіту від влади прямо перед натовпом.  Там  брехати страшно, не те що в студії перед камерою.  А   два роки тому, я був приємно вражений Майданом гідності.  Виявляється серед українців живе багато по справжньому вільних людей. Це люди, які в змозі перебороти  страх смерті. А це вже дає підставу для гордості за співвітчизників і сам піднімаєшся в своїх очах, бо судилося і тобі жити серед таких людей. Щоправда знову висновків не зробили. Ну що тут зробиш? Адже 80% людей – початківці,  1-2 ступінь розвитку.

 Про «храм»,  в якому ти живеш.

 

Сьогодні про приватне і інтимне –  про  тіло в якому ми живемо. Якщо ви не займалися з раннього дитинства художньою гімнастикою, балетом або хореографією, то на своє власне тіло, як і більшість пересічних громадян, почали критично споглядати в період статевого дозрівання.  До цього періоду у вас не було потреби оцінювати своє тіло, якщо, не приведи господи, не мали вродженого каліцтва або дефектів. Чому? Дуже просто. До настання періоду статевого дозрівання у нас ( буду писати про своє покоління) не було ще життєвого досвіду і  на довколишній світ ми дивилися  широко розплющеними очима бо все було вперше в нашому теперішньому житті.  Нам  вже було відомо що різниця між хлопчиками і дівчатками полягає в тому, у хлопців є цюцюрка, а у дівчат її немає. І хлопці носять штани а дівчата плаття. І ніяких проблем не було.  Але в якийсь час прийшло розуміння що ця відмінність почала нас дуже цікавити, що з нами почало щось відбуватися. В таких ситуаціях спрацьовує , як то кажуть, природа. І природа дійсно працює опираючись на наші тваринні інстинкти, які ми отримуємо у комплекті з тілом. Інстинкт називається інстинкт розмноження. Він дуже потужний, бо являється по суті інстинктом виживання виду. Стратегія цього інстинкту доволі проста і зрозуміла (якби ж то знати в молодості). У дівчат, як майбутніх самиць, – привабити до себе якомога більше самців, щоб була можливість обрати найкращого партнера, для народження здорового і сильного потомства.  У хлопців, як майбутніх самців, стратегія  така. Потрібно   спаруватися з якомога більшою кількістю самиць.  А для цього теж потрібно привернути до себе увагу протилежної статі. Але це тепер я такий освідчений, а тоді я почав порівнювати себе з сусідом, який, щоправда, був на 2 роки старшим, але мав чудове тіло з гарною атлетичною фігурою і розвиненими м’язами. А я був незграбним, довгим і худим. З 12-ти до 13-ти років я виріс, важко повірити, на 22 см. У нас була єдина шафа, на дверцятах якої, з внутрішнього боку, батько відмічав олівцем мій зріст кожного Нового року. До речі сказати, дуже корисна практика для батьків. Це допоможе Вам зрозуміти, що відбувається з організмом вашої дитини.

Тож мій досвід корисним може стати тим, хто страждає схильністю до дистрофії. У 14 років я зрозумів, що з тілом треба щось робити. Мені вдалося дістати у когось (хто пережив цей період) гантелі і я почав качатися. Помітного ефекту не було. Тоді я дізнався, що треба багато їсти. Але чомусь до мене дійшла інформація, що їсти треба манну кашу. Я почав запихати в себе манної каші стільки, скільки міг. Власну вагу контролювати тоді можна було на вулицях міста. Теплої пори року виставляли лікарняні ваги, до них були прив’язані пару динамометрів для стискання у долоні, інколи становий динамометр. За 5 чи 10 копійок ( точно не пам’ятаю) можна було або зважитися, або виміряти силу кисті. На це грошей не вистачало. Бо півлітровий кухоль квасу (справді натурального) коштував 6 коп, а склянка газованої води з сиропом – 3 коп. І на денний сеанс у кінотеатр квиток коштував теж 10 коп. Отож контролював я свої досягнення шляхом вимірювання окружності біцепсів і стегон. На пару см вони збільшилися, але фігура моя викликала сльози співчуття. При зрості 180 см об’єм грудної клітини був 90-92 см.  Але мабуть я дійсно хотів себе змінити, тобто покращити своє тіло, бо доля наступного року привела мене на Матвіївську затоку на водну станцію Київського палацу піонерів, де знаходилася секція академічного веслування. І почали відбуватися зі мною дива.  Тренувати нас почав Фєсай Павло Павлович. Він був ще студентом Інфізу і ми були його першою  командою, яку він почав виховувати.  Різниця у віці між нами і Пал Паличем була менше 10 років. Отож зійшлися ентузіасти і результат був неминучим. Ентузіазм, як відомо, це душевне захворювання, якому піддаються молоді. Через два роки ми вже були чемпіонами України серед юнаків у четвірці без стернового.  Але спортивні досягнення – це не головне. Хоча без них, мабуть теж нічого б не сталося. Для мене найголовніше, як змінився я. Коли зустрічаєш когось кожен день, важко помітити зміни, що відбуваються з людиною.  Восени, після повернення до школи, я бачив широко розплющені очі дівчат-однокласниць, які мене не бачили ціле літо. За 5-6 років заняття академічним веслуванням, мій зріст став 193(ранок) -191(вечір)см. Обхват грудної клітини 110-112 см в залежності до тренування чи після. Спірометрія легенів  – 6 літрів (починав з 3 літрів). Об’єм стегна – 64-65 см. Об’єм біцепсів – 36 см. Насправді не культурист, але потужності було чимало при вазі трохи менше центнера.  І на додаток 100% впевненість в тому, що результату можна досягти в будь у чому, якщо серйозно  займатися. Упевненість у своїх силах і досвід командної роботи мали теж значення в моєму житті. Отже мій висновок. Найкращий вид спорту для загального  розвитку тіла  – академічне веслування. І це не тому, що «кожен кулик своє болото хвалить». Це об’єктивні дані. Головну  роботу виконують ноги, як найпотужніші органи нашого тіла, за ними включаються у роботу м’язи спини, далі руки ( біцепси) і кисті (обертають весло на 90 градусів в уключині). Далі потрібно розслабити всі групи м’язів, зробити глибокий вдих, розгинаючи руки, піднімаючи тулуб і згинаючи ноги, під’їхати вперед , повернути знову весло на 90 градусів, зачепитися лопаткою весла за воду і повторити всі дії спочатку розганяючи весло у воді. При цьому потрібно відчувати баланс човна і контролювати силу прикладання весла до води, щоб воду «не прорвати». Написав оце для того щоб ви змогли повірити, що академічне веслування один  з найскладніших на пів технічних  видів спорту. Мабуть саме тому серед академістів ви не знайдете «убогих» розумом.  Такі люди проходили і з часом зникали.

Академічне веслування і раніше було не надто популярним, а наразі взагалі не знаю де крім Києва і Дніпропетровська воно культивується.  Це не привід для розпачу. Є багато інших занять фізичними справами, наприклад біг на лижах. Працюють ті самі групи мязів, щоправда спина працює трохи менше.  Головне усвідомити просту річ. Те що тренуєш, те розвивається. І це стосується не тільки тіла. В свої 20 років, я знав що тіло можна і потрібно розвивати. Бо давно відомо, що наше тіло є храмом у якому живе наша душа. І ставитися до тіла потрібно відповідно. Своє тіло потрібно любити і берегти. Але любити треба по справжньому. Любити себе не означає покласти себе на ліжко і не напружувати себе будь-чим. Любити себе  – це підтримувати тіло у спортивній формі. Справа в тому, що якихось 150 років тому, життя наших предків складалося на 80% з фізичної праці і на 20% з розумової діяльності. І це продовжувалось тисячоліттями  А що маємо сьогодні? Я не думаю, що за шість поколінь тваринне тіло змогло кардинально перелаштуватись, коли фізичні навантаження складають 10% , а розумова  діяльність займає 90%  часу.  Потрібно регулярно займатися фізичними вправами.  Ну хоча б робити пішу прогулянку. А якщо підчас цієї прогулянки ви зробите п’ять прискорень по 150-200 кроків, через 150-200 кроків повільної ходи, то ви таким чином будете підтримувати серцеві м’язи у належному стані. Ваше серце буде в змозі відреагувати на раптове навантаження. Це не потребує ніяких матеріальних затрат і кожен може випробувати на собі. Якщо ви молода людина і інколи дозволяєте собі пробігтися, спробуйте зробити такі п’ять прискорень по 150 пар кроків дуже швидкого бігу через 150 пар кроків легкого бігу. Ви будете дуже здивовані своїми відчуттями.   Одним словом тіло повинно фізично працювати. Інакше Вам не доведеться дізнатися, що таке м’язева «радість». Хоча головною являється душа в житті людини, але існує зворотній зв’язок і вплив тіла на душу. Люди це давно помітили і лаконічно оформили спостереження: «В здоровому  тілі – здоровий дух». Не буду зупинятись на необхідності особистої гігієни. Не існує виправдання у людини 40-ка річного віку, у якої в роті не вистачає половини зубів, окрім цинги і ліні. Тут можна написати про багато чого, але ви й самі це вже знаєте.

На шляху до здорового тіла є лише один ворог – це наша власна лінь. Вона є невід’ємною складовою тваринних інстинктів, які надаються в комплекті з нашим тілом. Тож, якщо маєте досвід або велике бажання позмагатися з внутрішнім ворогом,  я наполегливо рекомендую вам прочитати книжку М. Норбекова «Опыт дурака или ключ к прозрению». Все,  що там написано, перевірено мною і моєю дружиною. Все насправді працює. І про внутрішнього ворога там багато корисного. Прочитайте цю книжку і ви дізнаєтеся багато нового про себе самого. Казав мій дід моєму батькові, а той казав мені: «Те що знаєш – за плечами не носити». Хоча з іншого боку: «Чим менше знаєш, тим міцніше спиш». Все вирішувати Вам. Це називається свобода вибору і її Творець заклав як основу нашого розвитку в кожному житті.

І останній аргумент відноситися до свого тіла, як до храму. Здорове тіло надає Вам більше можливостей в своєму розвитку. Емоції будуть більш яскравими, а переживання більш глибокими. Можливостей буде більше, а значить і досвід буде ширшим. Усе це в купі й дає прискорення розвитку душі.

Все потрібно планувати.

Прочитав написане і бачу –  все як завжди. Хотілося сказати про все і одразу. Не сталося – як гадалося! Потрібен план і дозування. Окрім того потрібно визначити базис, від якого буду відштовхуватися. План я вже маю. Вам він стане відомим з часом. Тепер про базис.

По суті я являюсь ренегатом. У віці 3 років пройшов обряд хрещення. Було це в Донецькій обл. поблизу Мар’янки. Жив я тоді у бабусі Мотрі, вона мене і водила на хрещення.  До 5-ти років інколи молився разом з нею на образ, перед яким баба запалювала лампадку. Лампадка мені подобалась більше всього. В неї баба заливала олію, яку щороку давили на маслобойні з власного соняшника. Олія була дуже запашна і лампадка добре пахла. Можливо баба  докладала в лампадку чогось іще.  «Отче наш» вимовлявся старослов’янською і хоча я його завчив, але до свідомості не доходив. До речі про свідомість і молитву. Декілька рокі тому зіткнувся з дивовижним фактом. Жителька с. Пухівка, яка регулярно відвідує церкву і має вік за 70 не розуміє цієї молитви.  Вона не розуміла фразу « і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Підозрюю, що таких багато.

Потім я повернувся до батьків, пішов до школи і звичайно став атеїстом. І не простим, а «войовничим». Воював я , що правда, тільки з батьком. Одного разу наші дебати зайшли так далеко, що у батька стався серцевий напад. Коли мати його відпоїла ліками, вона взяла з мене слово, що більше ми не будемо сперечатися про наявність Бога. Батько відхекався і сказав, що мене він би відправив на пару годин під пікіруючи юнкерси, які бомблять окопи. Потім додав: «Якщо до сорока років ти не зрозумієш, що Бог існує, вважай, що життя ти прожив даремно». Було мені трохи більше 20-ти і почував я себе дуже крутим. Вже став майстром спорту і був в академічному  веслуванні серед перших пацанів в Україні. Іншими словами проявляв ознаки зіркової хвороби. Майже через 15 років я змінив свою точку зору на протилежну в питанні наявності Творця. Причин для цього було багато. Можливо колись напишу і про це.

Але розуміння це одне, а віра – це зовсім інше. Я вже згадував, що недовіра це мій фільтр у свідомості, через який пропускається усе, що я сприймаю. В деяких випадках недовіра захишає, а в даному разі вона дуже шкодить. Результат  роботи недовіри – поява хробака сумніву. І живиться він теж інформацією, якої навкруги більше ніж треба. Спочатку почитав Біблію. Віри додалося не багато. Справа в тім, що важко абстрагуватися від церкви і її служителів, які у більшості своїй не викликають навіть віри до себе, не те що до Бога. Перша половина 90-их відсунула на другий план духовні проблеми, потрібно було вчитися виживати. В цей час я викладав у коледжі радіоелектроніки і відправили мене не дводенні курси «Діанетики». Там познайомився з концепцією Джона Хабарда. Потім потрапили до мене брошура видана в 1915 році, яка присвячувалась творам Олени Блавацької. Виникли сумніви звідки жінка могла дізнатися про структурну побудову людської  душі (фізичне тіло, ефірне тіло, астральне тіло, ментальне тіло, каузальне тіло, будхіальне  та атмонічне тіло). Дізнався, що в світі існують феномени, коли люди сприймають незрозумілу для низ інформацію і інколи фіксують її. Офіційна наука вважає цю інформацію «маренням». А Орден розенкрейцерів багато років збирає такі «марення», вивчає і систематизує їх. В результаті отримали світобудову, яка не вписується в рамки офіційної науки. А тут трапилася зі мною пригода. Обрізав я собі кінчики двох пальців на лівій руці. Обрізав разом з нігтями, обрізав до голих кісток. Попрацював один «інженер» ( на французькій означає винахідливий) на стругальному станку. В лікарні, коли отримував першу допомогу, поцікавився, чого  далі мені чекати. Якщо загоїться, то нічого особливого, а якщо не загоїться, то відітнуть першу фалангу і затягнуть кінчик пальця шкірою, що залишиться.  Засмутився я і пішов на роботу через пару днів. Поспілкувався з колегою на цю тему. Колега той перечитав усю доступну ізотеричну літературу, яку тільки міг дістати. І Олександр мені спокійно відповів- звичайно пальці відростуть. Я питаю його звідки в моєму інформація про те, якої форми були пальці і нігті. А він спокійно відповідає. Та в тебе ж існує ефірне тіло, яке повністю співпадає з фізичним. Це мене дуже заспокоїло. І з вірою, що саме так і станеться, я дочекався відновлення пальців. Теорія про  стовпові клітини не може пояснити, чому відновилася нервова чутливість пальців, а от теорія ефірного тіла може пояснити, чому болить або свербить кінцівка, яку ампутували.  Усе, що описав поступово складалося в єдину картину, останніми мазками якої стали три книжки Роберта Монро.

Отже базис на якому я стою. Увесь матеріальний всесвіт створений Творцем. Людина є організмом тваринного походження в якому перебуває Душа. Душа – багаторівнева структура, в  основі якої знаходиться частинка Творця. Супер ціль цієї частинки розвиватися, творити,  повернутися і з’єднатися з Творцем. В умовах перебування в тілі людини Душа накопичує досвід, знання і емоційні переживання. Ціль цього накопичення навчитися любити (не плутати із сексом). Любов  це високоефективна енергія, яку Творець використовує для створення Живих видів або Життя. Душа навчається в земних умовах циклічно. Відомо, як реінкарнація душі. Кожен новий цикл починається з «чистого аркуша». Попередній досвід зберігається у підсвідомості і суперсвідомості.  Цикли навчання повторюються до повного завершення «навчання».  На кожен цикл навчання Душа розробляє план. Душу знищити не можливо, вона вічна. Кожен цикл навчання зберігається як окрема свідомість. Коли Душа виконує накопичення потрібної «енергії», усі свідомості зливаються в одне ціле і утворюють нову Сутність, яка надалі не потребує  перебування на Землі.

Тож, якщо ви не вірите в такий шлях розвитку Вашої душі, вас буде чекати велика несподіванка після фізичної смерті.

Здорові-будьте!

Мій вік змушує мене замислюватись над прийдешнею смерттю. Як людина, яка росла і виховувалась в Совдепії (так я подумки називаю Радянський Союз) я маю роздвоєну свідомість. Це захисна реакція психіки людини в умовах Совдепії, якщо ти не погоджувався з реальною дійсністтю свого життя. Люди, які не мали таких здібностей ставали “совками” або бунтарями (останніх дуже мало, бо для цього  потрібно  мати вроджену схильність). Жити роздвоєним життям дуже не просто. Можно було впасти в крайність і дійти достану: “Вірити не можна нікому, навіть собі – Вчора хотів перднути, а насправді обісрався”. І навіть якщо вдалося балансувати , то наслідки залишилися – недовіра, скепсис і цинізм. Для тих, хто мене зрозумів, я хочу поділитися своїми думками і досвідом з метою позбавитися внутрішніх страхів. Це дуже важливо в житті тому, що без страхів людина стає справді вільною.

А найбільший страх у кожного з нас – це страх смерті. У похилому віці люди намагаються про смерть не говорити, “щоб не наврочити”, у зрілому віці люди ховають думки про смерть за нескінченними проблемами і роботою або за горілкою. Найкраще дітям – вони про неї не знають і тому не думають. Чи пам”ятаєте ви той час коли вперше до Вас дійшло розуміння, що і Вам колись доведеться померти? Я добре пам”ятаю. Це сталося на похоронах моєї бабусі Марії (батькової матері). Сталося це у віці 13 років. Що я зробив з цією думкою? Я запхав її далеко-далеко в гоибину свідомості. І повернулася вона на поверхню тільки тому, що мій батько опинився перед лицем смерті. Справа втім, що я існував у сім”ї хворого на туберкульоз. І зважаючи на те, що ми живемо в країні, де “квітне” декілька єпідемій, одна з яких туберкульоз (українською – сухоти) доречним буде поділитися своїм досвідом. Досвід оптимістичний. Почну з кінця. В рятувала мого батька від смерті моя мати і американський препарат циклосирін. С права в тому, що батько потрапив у дослідну групу хворих, на яких випробували новий тоді  циклосирін. Батько лежав на профілактичному лікуванні у тубінституті, який знаходився там , де знаходиться і теперішній, але недавно відбудований інститут, на вул. Миколи Амосова. За парканом тубінституту, як тоді, так і зараз знаходиться Байкове кладовище, що цілком символічно, для такої установи. Трьом добровольцям з багаторічним стажем хвороби , серед них був і батько зі стажем більше 14 років, вставили в легені катетори, через які їм заливали розчимн циклосиріну. Через декілька тижнів батько приїхав додому, щоб помитися і сказав матері, що мабутьвін наступний, бо інші двоє чоловіків вже померли. Мати була шокована, але на щастя батька мала рішучу і діяльну  вдачу. Вона повириавла з нього катетори і сказала. що в інститут балтько не поїде.  Можливо це врятувало йому життя, А можливо н, не знаю. Але знаю інше. Циклосирін і сьогодгі являється чи не єдиним препаратом, який дозволяє побороти резистентну форму туберкульозу. Вартість  лікування цим препаратом близько 3000$. Тому концепція МОЗ України по лікуванню  носіїв резистентної форми туберкульозу розміщувати їх у хоспісах і нехай там тихенько конаюьб. Це просто жах, для тих у когонемає коштів. Але циклосирін є і має побічну дію. Сподівась, що від далеких 60-х американці його вдосконалили. Тому, що сталося з батьком після лікувння передати важко. Проснувся я якось серед ночі від істеричного стинання матері: “Олєг, що з тобою?!  …Олєг, що з тобою?!” Коли зайшов у кімнату до батьків, побачив на ліжку сидить забившись у куток і обіймаючи свої коліна незнайомий чоловік з віряченними очима і тихенько скиглить. Дивлюсь на худі ноги – батькові, дивлюсь на обличчя –  не батькове. На обличчі вираз жаху, який ніяк не в”яжеться з тихим щинячим скигленням. І це був чоловік, який пройшов від Києва до Праги, перебуваючи на передовій біля гармати 45 мм з народною  назвою “Прощай, Родіна”.  Мати принесла води побризкала нею батька, той почав приходити до тями. На чергове “Олєг, що з тобою?” нарешті зміг хлипаючи сказати “Мені страшно. Я боюся темряви.” За пару років перестав боятися темряви. А от від клаустрофобфї не зміг позбавитися. Дуже сподіваюсь, що циклосирінь став геть кращим.

Але я хотів розказати не про це. Я хотів сказати, що в сім”ї з хворим на сухоти можна прожити близько 20 років і не захворіти. Це з мого власного досвіду. Звичайно заслуга в цьому належить моїй матері і батькові. Дякуючи тому, що батько дотримувався особистої гігієни ( у нього була особиста тарілка, чашка і ложка (срібна 1787 року, реліквія, але десь загубилася), особистий рушник, окрема постіль і пвлітрова скляна банка, куди він спльовувах харкотиння і яку сам мив), ми пережили навіть багаторічну відкриту форму його хвороби. Ми – це мама, бабуся і я. Відкрита форма ТБ –  це період коли хворий продукує збудник туберкульозу – паличку Коха з організму у зовнішнє середовище. Тут заслуга мами безаперчна. Мати народилася і виросла в с. Павлівка у Донецькій обл. ( того часу Сталінскій обл.) і хаті під стріхою з мазаною глиною з кізяком (сам у дитинстві бачив, як це робиться) долівкою. Але після перебування в Німеччині з 1942 по 1945 рік, вона стала фанатично відданою обмиванню і прибиранню. Дворазове вологе прибирання на протязі тижня, обробка хлоркою унітазу і туалету, щотижнева зміна постільної білизни, при обов’язковому прасуванні цієї білизни ось де знаходилася наша стійкість до палички Коха. До цьго додам, що в нашій сім’ї вільша чатина  грошей витрачалась на їжу. Приблизно 70-80 % сімейного бютжету. Хоча харчувалися ми паганенько, це я тепер розумію, просто не було кращих можливостей, але я засвоїв на все життя істину. Якщо не доїдаєш або економиш на їжі,  туберкульоз тобі не перемогти. Що вже казати, коли люди голодують.

Хочете вберегтися від палички Коха – мийте руки після перебування на вулиці, не пийте з  посуду, яким користувались невідомі люди, не виснажуйте організм хронічним недоїданням, особливо якщо працюєте фізично, не навантажуйте легені канцерогенами і тютюновим димом.  Висновок зі сказаного дуже простий. Туберкульозу не треба боятися, його потрібно остерігатися і виконувати всі застережні заходи. До них можна віднести і наступне. Не поспішайте цілуватися з людиною, яка періодично але регулярно підкашлює, типу: «кхе-кхе», у якої блищить ніс наче він чимось намащений (ознака довготривалого вживання антибіотиків).

Контролюйте себе коли хворієте.   Для самоконтролю повідомлю Вам, що багато  легеневих інфекцій і туберкульоз в тому числі протікають майже без підвищення температури тіла.  Температура підвищується до 37,0-37,2 Цельсія в період з 17 до 21 години. А від 1-ї до 3-ї години ночі відбувається активне потовиділення. Пишу про це тому, що «ознайомлений означає озброєний». Мій батько визначив у себе туберкульоз, коли почав харкати кров’ю. І це при тому, що його батько – мій дід, захворів на сухоти у1939 році після тримісячного перебування у підвалі по вул. Володимирській у м. Києві. А вже 1940 року він помер.