Позначка: Життя

Прочитав написане і бачу –  все як завжди. Хотілося сказати про все і одразу. Не сталося – як гадалося! Потрібен план і дозування. Окрім того потрібно визначити базис, від якого буду відштовхуватися. План я вже маю. Вам він стане відомим з часом. Тепер про базис.

По суті я являюсь ренегатом. У віці 3 років пройшов обряд хрещення. Було це в Донецькій обл. поблизу Мар’янки. Жив я тоді у бабусі Мотрі, вона мене і водила на хрещення.  До 5-ти років інколи молився разом з нею на образ, перед яким баба запалювала лампадку. Лампадка мені подобалась більше всього. В неї баба заливала олію, яку щороку давили на маслобойні з власного соняшника. Олія була дуже запашна і лампадка добре пахла. Можливо баба  докладала в лампадку чогось іще.  «Отче наш» вимовлявся старослов’янською і хоча я його завчив, але до свідомості не доходив. До речі про свідомість і молитву. Декілька рокі тому зіткнувся з дивовижним фактом. Жителька с. Пухівка, яка регулярно відвідує церкву і має вік за 70 не розуміє цієї молитви.  Вона не розуміла фразу « і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Підозрюю, що таких багато.

Потім я повернувся до батьків, пішов до школи і звичайно став атеїстом. І не простим, а «войовничим». Воював я , що правда, тільки з батьком. Одного разу наші дебати зайшли так далеко, що у батька стався серцевий напад. Коли мати його відпоїла ліками, вона взяла з мене слово, що більше ми не будемо сперечатися про наявність Бога. Батько відхекався і сказав, що мене він би відправив на пару годин під пікіруючи юнкерси, які бомблять окопи. Потім додав: «Якщо до сорока років ти не зрозумієш, що Бог існує, вважай, що життя ти прожив даремно». Було мені трохи більше 20-ти і почував я себе дуже крутим. Вже став майстром спорту і був в академічному  веслуванні серед перших пацанів в Україні. Іншими словами проявляв ознаки зіркової хвороби. Майже через 15 років я змінив свою точку зору на протилежну в питанні наявності Творця. Причин для цього було багато. Можливо колись напишу і про це.

Але розуміння це одне, а віра – це зовсім інше. Я вже згадував, що недовіра це мій фільтр у свідомості, через який пропускається усе, що я сприймаю. В деяких випадках недовіра захишає, а в даному разі вона дуже шкодить. Результат  роботи недовіри – поява хробака сумніву. І живиться він теж інформацією, якої навкруги більше ніж треба. Спочатку почитав Біблію. Віри додалося не багато. Справа в тім, що важко абстрагуватися від церкви і її служителів, які у більшості своїй не викликають навіть віри до себе, не те що до Бога. Перша половина 90-их відсунула на другий план духовні проблеми, потрібно було вчитися виживати. В цей час я викладав у коледжі радіоелектроніки і відправили мене не дводенні курси «Діанетики». Там познайомився з концепцією Джона Хабарда. Потім потрапили до мене брошура видана в 1915 році, яка присвячувалась творам Олени Блавацької. Виникли сумніви звідки жінка могла дізнатися про структурну побудову людської  душі (фізичне тіло, ефірне тіло, астральне тіло, ментальне тіло, каузальне тіло, будхіальне  та атмонічне тіло). Дізнався, що в світі існують феномени, коли люди сприймають незрозумілу для низ інформацію і інколи фіксують її. Офіційна наука вважає цю інформацію «маренням». А Орден розенкрейцерів багато років збирає такі «марення», вивчає і систематизує їх. В результаті отримали світобудову, яка не вписується в рамки офіційної науки. А тут трапилася зі мною пригода. Обрізав я собі кінчики двох пальців на лівій руці. Обрізав разом з нігтями, обрізав до голих кісток. Попрацював один «інженер» ( на французькій означає винахідливий) на стругальному станку. В лікарні, коли отримував першу допомогу, поцікавився, чого  далі мені чекати. Якщо загоїться, то нічого особливого, а якщо не загоїться, то відітнуть першу фалангу і затягнуть кінчик пальця шкірою, що залишиться.  Засмутився я і пішов на роботу через пару днів. Поспілкувався з колегою на цю тему. Колега той перечитав усю доступну ізотеричну літературу, яку тільки міг дістати. І Олександр мені спокійно відповів- звичайно пальці відростуть. Я питаю його звідки в моєму інформація про те, якої форми були пальці і нігті. А він спокійно відповідає. Та в тебе ж існує ефірне тіло, яке повністю співпадає з фізичним. Це мене дуже заспокоїло. І з вірою, що саме так і станеться, я дочекався відновлення пальців. Теорія про  стовпові клітини не може пояснити, чому відновилася нервова чутливість пальців, а от теорія ефірного тіла може пояснити, чому болить або свербить кінцівка, яку ампутували.  Усе, що описав поступово складалося в єдину картину, останніми мазками якої стали три книжки Роберта Монро.

Отже базис на якому я стою. Увесь матеріальний всесвіт створений Творцем. Людина є організмом тваринного походження в якому перебуває Душа. Душа – багаторівнева структура, в  основі якої знаходиться частинка Творця. Супер ціль цієї частинки розвиватися, творити,  повернутися і з’єднатися з Творцем. В умовах перебування в тілі людини Душа накопичує досвід, знання і емоційні переживання. Ціль цього накопичення навчитися любити (не плутати із сексом). Любов  це високоефективна енергія, яку Творець використовує для створення Живих видів або Життя. Душа навчається в земних умовах циклічно. Відомо, як реінкарнація душі. Кожен новий цикл починається з «чистого аркуша». Попередній досвід зберігається у підсвідомості і суперсвідомості.  Цикли навчання повторюються до повного завершення «навчання».  На кожен цикл навчання Душа розробляє план. Душу знищити не можливо, вона вічна. Кожен цикл навчання зберігається як окрема свідомість. Коли Душа виконує накопичення потрібної «енергії», усі свідомості зливаються в одне ціле і утворюють нову Сутність, яка надалі не потребує  перебування на Землі.

Тож, якщо ви не вірите в такий шлях розвитку Вашої душі, вас буде чекати велика несподіванка після фізичної смерті.

Мій вік змушує мене замислюватись над прийдешнею смерттю. Як людина, яка росла і виховувалась в Совдепії (так я подумки називаю Радянський Союз) я маю роздвоєну свідомість. Це захисна реакція психіки людини в умовах Совдепії, якщо ти не погоджувався з реальною дійсністтю свого життя. Люди, які не мали таких здібностей ставали “совками” або бунтарями (останніх дуже мало, бо для цього  потрібно  мати вроджену схильність). Жити роздвоєним життям дуже не просто. Можно було впасти в крайність і дійти достану: “Вірити не можна нікому, навіть собі – Вчора хотів перднути, а насправді обісрався”. І навіть якщо вдалося балансувати , то наслідки залишилися – недовіра, скепсис і цинізм. Для тих, хто мене зрозумів, я хочу поділитися своїми думками і досвідом з метою позбавитися внутрішніх страхів. Це дуже важливо в житті тому, що без страхів людина стає справді вільною.

А найбільший страх у кожного з нас – це страх смерті. У похилому віці люди намагаються про смерть не говорити, “щоб не наврочити”, у зрілому віці люди ховають думки про смерть за нескінченними проблемами і роботою або за горілкою. Найкраще дітям – вони про неї не знають і тому не думають. Чи пам”ятаєте ви той час коли вперше до Вас дійшло розуміння, що і Вам колись доведеться померти? Я добре пам”ятаю. Це сталося на похоронах моєї бабусі Марії (батькової матері). Сталося це у віці 13 років. Що я зробив з цією думкою? Я запхав її далеко-далеко в гоибину свідомості. І повернулася вона на поверхню тільки тому, що мій батько опинився перед лицем смерті. Справа втім, що я існував у сім”ї хворого на туберкульоз. І зважаючи на те, що ми живемо в країні, де “квітне” декілька єпідемій, одна з яких туберкульоз (українською – сухоти) доречним буде поділитися своїм досвідом. Досвід оптимістичний. Почну з кінця. В рятувала мого батька від смерті моя мати і американський препарат циклосирін. С права в тому, що батько потрапив у дослідну групу хворих, на яких випробували новий тоді  циклосирін. Батько лежав на профілактичному лікуванні у тубінституті, який знаходився там , де знаходиться і теперішній, але недавно відбудований інститут, на вул. Миколи Амосова. За парканом тубінституту, як тоді, так і зараз знаходиться Байкове кладовище, що цілком символічно, для такої установи. Трьом добровольцям з багаторічним стажем хвороби , серед них був і батько зі стажем більше 14 років, вставили в легені катетори, через які їм заливали розчимн циклосиріну. Через декілька тижнів батько приїхав додому, щоб помитися і сказав матері, що мабутьвін наступний, бо інші двоє чоловіків вже померли. Мати була шокована, але на щастя батька мала рішучу і діяльну  вдачу. Вона повириавла з нього катетори і сказала. що в інститут балтько не поїде.  Можливо це врятувало йому життя, А можливо н, не знаю. Але знаю інше. Циклосирін і сьогодгі являється чи не єдиним препаратом, який дозволяє побороти резистентну форму туберкульозу. Вартість  лікування цим препаратом близько 3000$. Тому концепція МОЗ України по лікуванню  носіїв резистентної форми туберкульозу розміщувати їх у хоспісах і нехай там тихенько конаюьб. Це просто жах, для тих у когонемає коштів. Але циклосирін є і має побічну дію. Сподівась, що від далеких 60-х американці його вдосконалили. Тому, що сталося з батьком після лікувння передати важко. Проснувся я якось серед ночі від істеричного стинання матері: “Олєг, що з тобою?!  …Олєг, що з тобою?!” Коли зайшов у кімнату до батьків, побачив на ліжку сидить забившись у куток і обіймаючи свої коліна незнайомий чоловік з віряченними очима і тихенько скиглить. Дивлюсь на худі ноги – батькові, дивлюсь на обличчя –  не батькове. На обличчі вираз жаху, який ніяк не в”яжеться з тихим щинячим скигленням. І це був чоловік, який пройшов від Києва до Праги, перебуваючи на передовій біля гармати 45 мм з народною  назвою “Прощай, Родіна”.  Мати принесла води побризкала нею батька, той почав приходити до тями. На чергове “Олєг, що з тобою?” нарешті зміг хлипаючи сказати “Мені страшно. Я боюся темряви.” За пару років перестав боятися темряви. А от від клаустрофобфї не зміг позбавитися. Дуже сподіваюсь, що циклосирінь став геть кращим.

Але я хотів розказати не про це. Я хотів сказати, що в сім”ї з хворим на сухоти можна прожити близько 20 років і не захворіти. Це з мого власного досвіду. Звичайно заслуга в цьому належить моїй матері і батькові. Дякуючи тому, що батько дотримувався особистої гігієни ( у нього була особиста тарілка, чашка і ложка (срібна 1787 року, реліквія, але десь загубилася), особистий рушник, окрема постіль і пвлітрова скляна банка, куди він спльовувах харкотиння і яку сам мив), ми пережили навіть багаторічну відкриту форму його хвороби. Ми – це мама, бабуся і я. Відкрита форма ТБ –  це період коли хворий продукує збудник туберкульозу – паличку Коха з організму у зовнішнє середовище. Тут заслуга мами безаперчна. Мати народилася і виросла в с. Павлівка у Донецькій обл. ( того часу Сталінскій обл.) і хаті під стріхою з мазаною глиною з кізяком (сам у дитинстві бачив, як це робиться) долівкою. Але після перебування в Німеччині з 1942 по 1945 рік, вона стала фанатично відданою обмиванню і прибиранню. Дворазове вологе прибирання на протязі тижня, обробка хлоркою унітазу і туалету, щотижнева зміна постільної білизни, при обов’язковому прасуванні цієї білизни ось де знаходилася наша стійкість до палички Коха. До цьго додам, що в нашій сім’ї вільша чатина  грошей витрачалась на їжу. Приблизно 70-80 % сімейного бютжету. Хоча харчувалися ми паганенько, це я тепер розумію, просто не було кращих можливостей, але я засвоїв на все життя істину. Якщо не доїдаєш або економиш на їжі,  туберкульоз тобі не перемогти. Що вже казати, коли люди голодують.

Хочете вберегтися від палички Коха – мийте руки після перебування на вулиці, не пийте з  посуду, яким користувались невідомі люди, не виснажуйте організм хронічним недоїданням, особливо якщо працюєте фізично, не навантажуйте легені канцерогенами і тютюновим димом.  Висновок зі сказаного дуже простий. Туберкульозу не треба боятися, його потрібно остерігатися і виконувати всі застережні заходи. До них можна віднести і наступне. Не поспішайте цілуватися з людиною, яка періодично але регулярно підкашлює, типу: «кхе-кхе», у якої блищить ніс наче він чимось намащений (ознака довготривалого вживання антибіотиків).

Контролюйте себе коли хворієте.   Для самоконтролю повідомлю Вам, що багато  легеневих інфекцій і туберкульоз в тому числі протікають майже без підвищення температури тіла.  Температура підвищується до 37,0-37,2 Цельсія в період з 17 до 21 години. А від 1-ї до 3-ї години ночі відбувається активне потовиділення. Пишу про це тому, що «ознайомлений означає озброєний». Мій батько визначив у себе туберкульоз, коли почав харкати кров’ю. І це при тому, що його батько – мій дід, захворів на сухоти у1939 році після тримісячного перебування у підвалі по вул. Володимирській у м. Києві. А вже 1940 року він помер.