Місяць: Листопад 2015

Усі ми дуже різні. Я маю на увазі людей. 🙂  Генетичні відмінності помітні неозброєним оком. Про них не буду. Нагадаю лише, що багато недоліків генетичної спадковості в тілі можна виправити власними зусиллями. І приємно в цьому плані те, що поборовши свої власні фізичні недоліки, Ви передаєте  в  наступні покоління кращу генетичну спадковість. Але хто про це задумується в тінейджерському віці. Тут  тільки батьки можуть вплинути на своїх дітей.

Ось з розумовими здібностями людей набагато складніше. Щоб їх оцінити, потрібно мати досвід і знання.  Навіщо це потрібно робіти? Дуже просто. Людина – тварина соціальна. Нам потрібно спілкування. Ми заводимо безліч соціальних зв’язків за своє життя. Неправильний вибір партнерів у будь-якій справі призводить до розчарування і болісних переживань. Хоча це теж досвід, який теж піде в залік. Але спілкування з розумнішими і досвідченішими за тебе людьми прискорює твій розвиток, якщо, звичайно, у тебе  існує така ціль. Отже краще розуміння людей, з якими кожен з нас стикається у своєму житті, дає можливість швидше реалізовувати свої власні плани, тобто більше встигнути отримати досвіду і емоційних переживань. Саме це і є метою в поточному житті. Кінцева мета, нагадаю,  досягти уміння любити «по справжньому». Для багатьох таким прикладом може буті Ісус Христос. Для інших –  любов Творця до своїх творінь.  Але я знову про розумові здібності людей. Хтось вважає, що тут все обумовлює генетична спадковість. Інші вважають, що все обумовлює виховання і середовище, і якому дитина зростала. А дехто стверджує, що багато залежить від рівня розвитку душі, яка перебуває в тілі людини.  Я думаю, що всі три фактори мають значення, але головними являються два останніх. Р. Монро стверджує, що для кожної душі, яка збирається пройти черговий цикл навчання, тобто прожити чергове життя, спеціальна система підбирає варіант тіла, яке найкраще підходить для запланованого  завдання. При цьому Монро повідомляє, що душі настільки різні, що це важко усвідомити. Він наводить умовну шкалу. Якщо енергію,  яка перебуває в живих організмах, від неживої матерії до приматів, умовно  розбити  на 14 рівнів  по  ступеню розвитку,  то наступні 7 рівнів (від 15-го до 21-го) це рівні розвитку енергії, яка може перебувати в людському тілі, тобто людські душі. А в книжці Майкла  Ньютона «Путешествие Души» я знайшов ствердження , що автору відомо про наявність шести рівнів розвитку душ і йому  доводилося спілкуватися з душами п’яти  рівнів, а про душі шостого рівня розвитку, автор лише дізнався  від душ п’ятого рівня. На підставі того, що душі п’ятого рівня здатні створювати високоорганізовані живі істоти типу морських риб, Ньютон робить висновок, що душі шостого рівня розвитку в змозі повністю контролювати людське тіло, і не мають потреби в допомозі психотерапевта, який займався ретроспективним гіпнозом.  Р. Монро описав зустріч  з такою  людиною і привів діалог, який відбувся.

Років 15 тому у мене виникла дискусія з сусідом по гаражу, якого я буду звати Петровичем. Петрович на сім років старший за мене. Про нього можна сказати одним словом: Хазяїн.  З великої букви тому, що Петрович і в свої сімдесят ще  кремезний чоловік. Та й гараж у нього  найвищий в ЖСК «Десна».  Коли був молодшим, взимку, зранку, до роботи, (працював на другій зміні) міг пробігтися на лижвах з Лісового масиву до села Крахаїв, що на Десні, і прибігти назад. А це, шановні, більше ніж 100км. Я про це дізнався від іншого автолюбителя, у якого там жила мати і з яким вони удвох бігали. Той автолюбитель теж дядько нівроку. Бо якось, гріючись на морозі, біля свого гаража почав боротися з сусідом і для сміху закинув того на дах гаражів. Сусід важив кілограмів 70-75, а дах на висоті 2,5 м. Сміху було багато і надовго.

Працював  Петрович  токарем, потім  слюсарем на «поштовому ящику». Так в Совдепії називалися підприємства оборонного профілю. Щоб шпигунів заплутати.  Освіта Петровича за його словами складалась з «ремеслухи». Але кращого  прикладного філософа з науковим підходом до справи без спеціальної освіти я не зустрічав.  Так ось в  полеміці ми почали говорити про життя взагалі. І Петрович висунув тезу про те, що життя наше таке тому, що більшість людей – то є дурні. Я з ним не погодився, і заявив, що можливо «фіфті-фіфті», не більше. Петрович подумав трохи і сказав: дурнів – 80%, нормальних – 20%, а розумних – не більше 5%. Я знову не погодився, ми перейшли на щось інше. Але після цієї розмови я  почав звертати увагу на  людей. Доки незнайома людина мовчить, складається враження, що вона розумна. Це очевидно таке враження від того, що я апріорі вважаю людей розумними. Мабуть саме з цієї  причини Петро перший видав наказ своїм боярам: «Говорить не по-писаному, а устно, дабы дурь каждого видна была».     За останні 15 років в Україні відбулося багато чого і я все більше схилявся до правоти Петровича.

І ось у  Майкла Ньютона знайшов таке. Кількість душ  першого рівня розвитку у відсотках до загальної кількості – 42%. Душі другого рівня  розвитку -37%,  третій рівень складає 15%, четвертий і п’ятий рівень –  решта. Шостий рівень – одиниці. Р. Монро дав кількісну оцінку  лише душам найвищого розвитку. Він їх називає «ті що в останній раз» проходили людське життя і написав, що їх 6-7 тисяч одночасно знаходиться на Землі.

Отже ми живемо в світі, де більшість людей ( не буду називати їх дурнями, щоб не образити) є початківцями. І це тільки половина біди. Виявляється, що багато початківців дуже старі, навіть древні. Монро їх називає «повторялами».  А Ньютон написав, що зустрічав душі, яким декілька тисяч років. Уявіть собі школу, в якій 80% – це учні 1-го і 2-го класу і серед них половина другорічників– це дядьки з бородами і діди.. Мене все життя цікавило питання, звідки беруться люди, які при своїй тупості у вирішенні задач, одночасно проявляють неймовірну хитрість. Тепер стало все зрозумілим, як тільки я уявив собі клас у який прийшла дитина вперше в житті, а там його чекає «пацан», який сидить у першому класі шостий рік поспіль. Вони сідають за одну парту і починають вчитися, а вчителя в класі  не видно. І при цьому у кожного учня є свобода вибору. Щоправда  в свідомості другорічників   не залишається інформації про попередні цикли навчання, але існує пам’ять у підсвідомості. Звідти другорічники  і дістають «напрацьовані» попередніми життями готові рішення, як ошукати і обдурити не освіченого  сусіда по парті.  Це просто дивно, як ця школа може існувати?  Але ж працює. І це також може пояснити чому в цій школі закінчує своє навчання шоста цивілізаційна хвиля. Випускники залишають школу і рухаються далі, а двієчники   і другорічники  залишаються і залишаються на повторні цикли навчання. Р. Монро і М. Ньютон, в особливості, цікавилися питанням, що відбувається в особливо «запущених» випадках. Обидва отримали інформацію про те, що субстанція під назвою душа не підлягає ані переробці, ані знищенню. Існування на віки-вічні. І кинути цей процес навчання неможливо. Монро написав, що залежність така сильна, що її навіть не можна порівнювати з наркозалежністю.  Ось вам і «пекло» якщо  не бажаєш навчатися.

Зустрічав я дуже вихованих негідників і неосвічених розумних людей. Але одразу цього не було помітно. Одним людям розібратися в іншій людині дуже складно, наприклад, як мені. А інша людина це робить з легкістю і невимушено.  Корисно пам’ятати,  що не все є золото, що блищить. А з іншого боку: золото і в багні   блищить.

Кожна помилкова оцінка людини  дає позитивні рідше) або негативні емоційні переживання (частіше). Ось десять років назад я був дуже розчарований тим, що люди не зрозуміли свого щастя і втратили можливість кращого життя. Було видно кожному на помаранчевому Майдані, що влада боїться народу. Навіть оформили досягнення естетично: піснею «Разом нас багато – нас не подолати». А висновків не зробили. Майдан чи віче потрібно збирати кожні 100 днів після зміни влади і вимагати звіту від влади прямо перед натовпом.  Там  брехати страшно, не те що в студії перед камерою.  А   два роки тому, я був приємно вражений Майданом гідності.  Виявляється серед українців живе багато по справжньому вільних людей. Це люди, які в змозі перебороти  страх смерті. А це вже дає підставу для гордості за співвітчизників і сам піднімаєшся в своїх очах, бо судилося і тобі жити серед таких людей. Щоправда знову висновків не зробили. Ну що тут зробиш? Адже 80% людей – початківці,  1-2 ступінь розвитку.

 

Сьогодні про приватне і інтимне –  про  тіло в якому ми живемо. Якщо ви не займалися з раннього дитинства художньою гімнастикою, балетом або хореографією, то на своє власне тіло, як і більшість пересічних громадян, почали критично споглядати в період статевого дозрівання.  До цього періоду у вас не було потреби оцінювати своє тіло, якщо, не приведи господи, не мали вродженого каліцтва або дефектів. Чому? Дуже просто. До настання періоду статевого дозрівання у нас ( буду писати про своє покоління) не було ще життєвого досвіду і  на довколишній світ ми дивилися  широко розплющеними очима бо все було вперше в нашому теперішньому житті.  Нам  вже було відомо що різниця між хлопчиками і дівчатками полягає в тому, у хлопців є цюцюрка, а у дівчат її немає. І хлопці носять штани а дівчата плаття. І ніяких проблем не було.  Але в якийсь час прийшло розуміння що ця відмінність почала нас дуже цікавити, що з нами почало щось відбуватися. В таких ситуаціях спрацьовує , як то кажуть, природа. І природа дійсно працює опираючись на наші тваринні інстинкти, які ми отримуємо у комплекті з тілом. Інстинкт називається інстинкт розмноження. Він дуже потужний, бо являється по суті інстинктом виживання виду. Стратегія цього інстинкту доволі проста і зрозуміла (якби ж то знати в молодості). У дівчат, як майбутніх самиць, – привабити до себе якомога більше самців, щоб була можливість обрати найкращого партнера, для народження здорового і сильного потомства.  У хлопців, як майбутніх самців, стратегія  така. Потрібно   спаруватися з якомога більшою кількістю самиць.  А для цього теж потрібно привернути до себе увагу протилежної статі. Але це тепер я такий освідчений, а тоді я почав порівнювати себе з сусідом, який, щоправда, був на 2 роки старшим, але мав чудове тіло з гарною атлетичною фігурою і розвиненими м’язами. А я був незграбним, довгим і худим. З 12-ти до 13-ти років я виріс, важко повірити, на 22 см. У нас була єдина шафа, на дверцятах якої, з внутрішнього боку, батько відмічав олівцем мій зріст кожного Нового року. До речі сказати, дуже корисна практика для батьків. Це допоможе Вам зрозуміти, що відбувається з організмом вашої дитини.

Тож мій досвід корисним може стати тим, хто страждає схильністю до дистрофії. У 14 років я зрозумів, що з тілом треба щось робити. Мені вдалося дістати у когось (хто пережив цей період) гантелі і я почав качатися. Помітного ефекту не було. Тоді я дізнався, що треба багато їсти. Але чомусь до мене дійшла інформація, що їсти треба манну кашу. Я почав запихати в себе манної каші стільки, скільки міг. Власну вагу контролювати тоді можна було на вулицях міста. Теплої пори року виставляли лікарняні ваги, до них були прив’язані пару динамометрів для стискання у долоні, інколи становий динамометр. За 5 чи 10 копійок ( точно не пам’ятаю) можна було або зважитися, або виміряти силу кисті. На це грошей не вистачало. Бо півлітровий кухоль квасу (справді натурального) коштував 6 коп, а склянка газованої води з сиропом – 3 коп. І на денний сеанс у кінотеатр квиток коштував теж 10 коп. Отож контролював я свої досягнення шляхом вимірювання окружності біцепсів і стегон. На пару см вони збільшилися, але фігура моя викликала сльози співчуття. При зрості 180 см об’єм грудної клітини був 90-92 см.  Але мабуть я дійсно хотів себе змінити, тобто покращити своє тіло, бо доля наступного року привела мене на Матвіївську затоку на водну станцію Київського палацу піонерів, де знаходилася секція академічного веслування. І почали відбуватися зі мною дива.  Тренувати нас почав Фєсай Павло Павлович. Він був ще студентом Інфізу і ми були його першою  командою, яку він почав виховувати.  Різниця у віці між нами і Пал Паличем була менше 10 років. Отож зійшлися ентузіасти і результат був неминучим. Ентузіазм, як відомо, це душевне захворювання, якому піддаються молоді. Через два роки ми вже були чемпіонами України серед юнаків у четвірці без стернового.  Але спортивні досягнення – це не головне. Хоча без них, мабуть теж нічого б не сталося. Для мене найголовніше, як змінився я. Коли зустрічаєш когось кожен день, важко помітити зміни, що відбуваються з людиною.  Восени, після повернення до школи, я бачив широко розплющені очі дівчат-однокласниць, які мене не бачили ціле літо. За 5-6 років заняття академічним веслуванням, мій зріст став 193(ранок) -191(вечір)см. Обхват грудної клітини 110-112 см в залежності до тренування чи після. Спірометрія легенів  – 6 літрів (починав з 3 літрів). Об’єм стегна – 64-65 см. Об’єм біцепсів – 36 см. Насправді не культурист, але потужності було чимало при вазі трохи менше центнера.  І на додаток 100% впевненість в тому, що результату можна досягти в будь у чому, якщо серйозно  займатися. Упевненість у своїх силах і досвід командної роботи мали теж значення в моєму житті. Отже мій висновок. Найкращий вид спорту для загального  розвитку тіла  – академічне веслування. І це не тому, що «кожен кулик своє болото хвалить». Це об’єктивні дані. Головну  роботу виконують ноги, як найпотужніші органи нашого тіла, за ними включаються у роботу м’язи спини, далі руки ( біцепси) і кисті (обертають весло на 90 градусів в уключині). Далі потрібно розслабити всі групи м’язів, зробити глибокий вдих, розгинаючи руки, піднімаючи тулуб і згинаючи ноги, під’їхати вперед , повернути знову весло на 90 градусів, зачепитися лопаткою весла за воду і повторити всі дії спочатку розганяючи весло у воді. При цьому потрібно відчувати баланс човна і контролювати силу прикладання весла до води, щоб воду «не прорвати». Написав оце для того щоб ви змогли повірити, що академічне веслування один  з найскладніших на пів технічних  видів спорту. Мабуть саме тому серед академістів ви не знайдете «убогих» розумом.  Такі люди проходили і з часом зникали.

Академічне веслування і раніше було не надто популярним, а наразі взагалі не знаю де крім Києва і Дніпропетровська воно культивується.  Це не привід для розпачу. Є багато інших занять фізичними справами, наприклад біг на лижах. Працюють ті самі групи мязів, щоправда спина працює трохи менше.  Головне усвідомити просту річ. Те що тренуєш, те розвивається. І це стосується не тільки тіла. В свої 20 років, я знав що тіло можна і потрібно розвивати. Бо давно відомо, що наше тіло є храмом у якому живе наша душа. І ставитися до тіла потрібно відповідно. Своє тіло потрібно любити і берегти. Але любити треба по справжньому. Любити себе не означає покласти себе на ліжко і не напружувати себе будь-чим. Любити себе  – це підтримувати тіло у спортивній формі. Справа в тому, що якихось 150 років тому, життя наших предків складалося на 80% з фізичної праці і на 20% з розумової діяльності. І це продовжувалось тисячоліттями  А що маємо сьогодні? Я не думаю, що за шість поколінь тваринне тіло змогло кардинально перелаштуватись, коли фізичні навантаження складають 10% , а розумова  діяльність займає 90%  часу.  Потрібно регулярно займатися фізичними вправами.  Ну хоча б робити пішу прогулянку. А якщо підчас цієї прогулянки ви зробите п’ять прискорень по 150-200 кроків, через 150-200 кроків повільної ходи, то ви таким чином будете підтримувати серцеві м’язи у належному стані. Ваше серце буде в змозі відреагувати на раптове навантаження. Це не потребує ніяких матеріальних затрат і кожен може випробувати на собі. Якщо ви молода людина і інколи дозволяєте собі пробігтися, спробуйте зробити такі п’ять прискорень по 150 пар кроків дуже швидкого бігу через 150 пар кроків легкого бігу. Ви будете дуже здивовані своїми відчуттями.   Одним словом тіло повинно фізично працювати. Інакше Вам не доведеться дізнатися, що таке м’язева «радість». Хоча головною являється душа в житті людини, але існує зворотній зв’язок і вплив тіла на душу. Люди це давно помітили і лаконічно оформили спостереження: «В здоровому  тілі – здоровий дух». Не буду зупинятись на необхідності особистої гігієни. Не існує виправдання у людини 40-ка річного віку, у якої в роті не вистачає половини зубів, окрім цинги і ліні. Тут можна написати про багато чого, але ви й самі це вже знаєте.

На шляху до здорового тіла є лише один ворог – це наша власна лінь. Вона є невід’ємною складовою тваринних інстинктів, які надаються в комплекті з нашим тілом. Тож, якщо маєте досвід або велике бажання позмагатися з внутрішнім ворогом,  я наполегливо рекомендую вам прочитати книжку М. Норбекова «Опыт дурака или ключ к прозрению». Все,  що там написано, перевірено мною і моєю дружиною. Все насправді працює. І про внутрішнього ворога там багато корисного. Прочитайте цю книжку і ви дізнаєтеся багато нового про себе самого. Казав мій дід моєму батькові, а той казав мені: «Те що знаєш – за плечами не носити». Хоча з іншого боку: «Чим менше знаєш, тим міцніше спиш». Все вирішувати Вам. Це називається свобода вибору і її Творець заклав як основу нашого розвитку в кожному житті.

І останній аргумент відноситися до свого тіла, як до храму. Здорове тіло надає Вам більше можливостей в своєму розвитку. Емоції будуть більш яскравими, а переживання більш глибокими. Можливостей буде більше, а значить і досвід буде ширшим. Усе це в купі й дає прискорення розвитку душі.