Сьогодні про приватне і інтимне – про тіло в якому ми живемо. Якщо ви не займалися з раннього дитинства художньою гімнастикою, балетом або хореографією, то на своє власне тіло, як і більшість пересічних громадян, почали критично споглядати в період статевого дозрівання. До цього періоду у вас не було потреби оцінювати своє тіло, якщо, не приведи господи, не мали вродженого каліцтва або дефектів. Чому? Дуже просто. До настання періоду статевого дозрівання у нас ( буду писати про своє покоління) не було ще життєвого досвіду і на довколишній світ ми дивилися широко розплющеними очима бо все було вперше в нашому теперішньому житті. Нам вже було відомо що різниця між хлопчиками і дівчатками полягає в тому, у хлопців є цюцюрка, а у дівчат її немає. І хлопці носять штани а дівчата плаття. І ніяких проблем не було. Але в якийсь час прийшло розуміння що ця відмінність почала нас дуже цікавити, що з нами почало щось відбуватися. В таких ситуаціях спрацьовує , як то кажуть, природа. І природа дійсно працює опираючись на наші тваринні інстинкти, які ми отримуємо у комплекті з тілом. Інстинкт називається інстинкт розмноження. Він дуже потужний, бо являється по суті інстинктом виживання виду. Стратегія цього інстинкту доволі проста і зрозуміла (якби ж то знати в молодості). У дівчат, як майбутніх самиць, – привабити до себе якомога більше самців, щоб була можливість обрати найкращого партнера, для народження здорового і сильного потомства. У хлопців, як майбутніх самців, стратегія така. Потрібно спаруватися з якомога більшою кількістю самиць. А для цього теж потрібно привернути до себе увагу протилежної статі. Але це тепер я такий освідчений, а тоді я почав порівнювати себе з сусідом, який, щоправда, був на 2 роки старшим, але мав чудове тіло з гарною атлетичною фігурою і розвиненими м’язами. А я був незграбним, довгим і худим. З 12-ти до 13-ти років я виріс, важко повірити, на 22 см. У нас була єдина шафа, на дверцятах якої, з внутрішнього боку, батько відмічав олівцем мій зріст кожного Нового року. До речі сказати, дуже корисна практика для батьків. Це допоможе Вам зрозуміти, що відбувається з організмом вашої дитини.
Тож мій досвід корисним може стати тим, хто страждає схильністю до дистрофії. У 14 років я зрозумів, що з тілом треба щось робити. Мені вдалося дістати у когось (хто пережив цей період) гантелі і я почав качатися. Помітного ефекту не було. Тоді я дізнався, що треба багато їсти. Але чомусь до мене дійшла інформація, що їсти треба манну кашу. Я почав запихати в себе манної каші стільки, скільки міг. Власну вагу контролювати тоді можна було на вулицях міста. Теплої пори року виставляли лікарняні ваги, до них були прив’язані пару динамометрів для стискання у долоні, інколи становий динамометр. За 5 чи 10 копійок ( точно не пам’ятаю) можна було або зважитися, або виміряти силу кисті. На це грошей не вистачало. Бо півлітровий кухоль квасу (справді натурального) коштував 6 коп, а склянка газованої води з сиропом – 3 коп. І на денний сеанс у кінотеатр квиток коштував теж 10 коп. Отож контролював я свої досягнення шляхом вимірювання окружності біцепсів і стегон. На пару см вони збільшилися, але фігура моя викликала сльози співчуття. При зрості 180 см об’єм грудної клітини був 90-92 см. Але мабуть я дійсно хотів себе змінити, тобто покращити своє тіло, бо доля наступного року привела мене на Матвіївську затоку на водну станцію Київського палацу піонерів, де знаходилася секція академічного веслування. І почали відбуватися зі мною дива. Тренувати нас почав Фєсай Павло Павлович. Він був ще студентом Інфізу і ми були його першою командою, яку він почав виховувати. Різниця у віці між нами і Пал Паличем була менше 10 років. Отож зійшлися ентузіасти і результат був неминучим. Ентузіазм, як відомо, це душевне захворювання, якому піддаються молоді. Через два роки ми вже були чемпіонами України серед юнаків у четвірці без стернового. Але спортивні досягнення – це не головне. Хоча без них, мабуть теж нічого б не сталося. Для мене найголовніше, як змінився я. Коли зустрічаєш когось кожен день, важко помітити зміни, що відбуваються з людиною. Восени, після повернення до школи, я бачив широко розплющені очі дівчат-однокласниць, які мене не бачили ціле літо. За 5-6 років заняття академічним веслуванням, мій зріст став 193(ранок) -191(вечір)см. Обхват грудної клітини 110-112 см в залежності до тренування чи після. Спірометрія легенів – 6 літрів (починав з 3 літрів). Об’єм стегна – 64-65 см. Об’єм біцепсів – 36 см. Насправді не культурист, але потужності було чимало при вазі трохи менше центнера. І на додаток 100% впевненість в тому, що результату можна досягти в будь у чому, якщо серйозно займатися. Упевненість у своїх силах і досвід командної роботи мали теж значення в моєму житті. Отже мій висновок. Найкращий вид спорту для загального розвитку тіла – академічне веслування. І це не тому, що «кожен кулик своє болото хвалить». Це об’єктивні дані. Головну роботу виконують ноги, як найпотужніші органи нашого тіла, за ними включаються у роботу м’язи спини, далі руки ( біцепси) і кисті (обертають весло на 90 градусів в уключині). Далі потрібно розслабити всі групи м’язів, зробити глибокий вдих, розгинаючи руки, піднімаючи тулуб і згинаючи ноги, під’їхати вперед , повернути знову весло на 90 градусів, зачепитися лопаткою весла за воду і повторити всі дії спочатку розганяючи весло у воді. При цьому потрібно відчувати баланс човна і контролювати силу прикладання весла до води, щоб воду «не прорвати». Написав оце для того щоб ви змогли повірити, що академічне веслування один з найскладніших на пів технічних видів спорту. Мабуть саме тому серед академістів ви не знайдете «убогих» розумом. Такі люди проходили і з часом зникали.
Академічне веслування і раніше було не надто популярним, а наразі взагалі не знаю де крім Києва і Дніпропетровська воно культивується. Це не привід для розпачу. Є багато інших занять фізичними справами, наприклад біг на лижах. Працюють ті самі групи мязів, щоправда спина працює трохи менше. Головне усвідомити просту річ. Те що тренуєш, те розвивається. І це стосується не тільки тіла. В свої 20 років, я знав що тіло можна і потрібно розвивати. Бо давно відомо, що наше тіло є храмом у якому живе наша душа. І ставитися до тіла потрібно відповідно. Своє тіло потрібно любити і берегти. Але любити треба по справжньому. Любити себе не означає покласти себе на ліжко і не напружувати себе будь-чим. Любити себе – це підтримувати тіло у спортивній формі. Справа в тому, що якихось 150 років тому, життя наших предків складалося на 80% з фізичної праці і на 20% з розумової діяльності. І це продовжувалось тисячоліттями А що маємо сьогодні? Я не думаю, що за шість поколінь тваринне тіло змогло кардинально перелаштуватись, коли фізичні навантаження складають 10% , а розумова діяльність займає 90% часу. Потрібно регулярно займатися фізичними вправами. Ну хоча б робити пішу прогулянку. А якщо підчас цієї прогулянки ви зробите п’ять прискорень по 150-200 кроків, через 150-200 кроків повільної ходи, то ви таким чином будете підтримувати серцеві м’язи у належному стані. Ваше серце буде в змозі відреагувати на раптове навантаження. Це не потребує ніяких матеріальних затрат і кожен може випробувати на собі. Якщо ви молода людина і інколи дозволяєте собі пробігтися, спробуйте зробити такі п’ять прискорень по 150 пар кроків дуже швидкого бігу через 150 пар кроків легкого бігу. Ви будете дуже здивовані своїми відчуттями. Одним словом тіло повинно фізично працювати. Інакше Вам не доведеться дізнатися, що таке м’язева «радість». Хоча головною являється душа в житті людини, але існує зворотній зв’язок і вплив тіла на душу. Люди це давно помітили і лаконічно оформили спостереження: «В здоровому тілі – здоровий дух». Не буду зупинятись на необхідності особистої гігієни. Не існує виправдання у людини 40-ка річного віку, у якої в роті не вистачає половини зубів, окрім цинги і ліні. Тут можна написати про багато чого, але ви й самі це вже знаєте.
На шляху до здорового тіла є лише один ворог – це наша власна лінь. Вона є невід’ємною складовою тваринних інстинктів, які надаються в комплекті з нашим тілом. Тож, якщо маєте досвід або велике бажання позмагатися з внутрішнім ворогом, я наполегливо рекомендую вам прочитати книжку М. Норбекова «Опыт дурака или ключ к прозрению». Все, що там написано, перевірено мною і моєю дружиною. Все насправді працює. І про внутрішнього ворога там багато корисного. Прочитайте цю книжку і ви дізнаєтеся багато нового про себе самого. Казав мій дід моєму батькові, а той казав мені: «Те що знаєш – за плечами не носити». Хоча з іншого боку: «Чим менше знаєш, тим міцніше спиш». Все вирішувати Вам. Це називається свобода вибору і її Творець заклав як основу нашого розвитку в кожному житті.
І останній аргумент відноситися до свого тіла, як до храму. Здорове тіло надає Вам більше можливостей в своєму розвитку. Емоції будуть більш яскравими, а переживання більш глибокими. Можливостей буде більше, а значить і досвід буде ширшим. Усе це в купі й дає прискорення розвитку душі.
